Урбанізація в Китаї: Building the Dream

Шанхай і повітря// фото The Economist
Китай – друга за розміром економіка у світі після США. В першому кварталі 2014 року ВВП країни виросло на 7.4% в порівнянні до Q1 2013, що практично відповідає плану комуністичної партії – тримати ріст економіки на рівні +7.5% в рік. Прогнозована інфляція на цей рік 2.8%, що є нормальним і навіть бажаним для економіки, що розвивається. Рівень безробіття 4.1%. Кількість населення трохи більше 1.35 мільярда (населення нашої планети складає близько 7 мільярдів).
Близько місяця тому The Economist випустив доповідь про урбанізацію в Китаї. Проживши більше року в найбільш населеному місті Китаю - Шанхаї (23 мільйони населення, як пів-України) можу підсумувати основні пункти та прокоментувати із власного досвіду.
За три десятиліття відколи почалася лібералізація в Китаї (з 1979) міське населення виросло до більш ніж 500 мільйонів людей (з 24% від загальної кількості населення, що живуть у містах до 54%) - еквівалентно Сполученим Штатам та трьом Великобританіям. Тій же Британії для такого «урбаністичного стрибка» знадобилося 100 років, Штатам – 60. До 2030 року міське населення в цій частині світу складе близько одного мільярда, що ймовірно дорівнюватиме 1/8 населення планети.
Ченду // фото з Forbes
Те що тут сталося і продовжує відбуватися просто вражає. У Ченду (Chengdu) - місто, населення якого виросло на 50% із 2000 року, нещодавно відкрили найбільшу у світі будівлю – New Century Global Center із шопінг-молом та 300-метровим штучним пляжем в середині. Журнал "Forbes"  визначив це місто як одне з найбільш швидко-зростаючих міст світу у цьому десятилітті. Інше місто - Дженжоу (Zhengzhou) наразі  має найбільший у світі залізничний вокзал вартістю у $2.4 мільярди та загальною площею у 340 футбольних полів. Мережа швидкісних потягів, що рухаються зі швидкістю 300 км/год, якої не існувало 6 років тому, зараз більша, ніж у Європі. До 2020 року її планується збільшити ще на 2/3, або на 7000 кілометрів, і кожне місто з населенням у 500 тисяч і більше буде включено у цю мережу.

Це відкриває неймовірні перспективи для бізнесу. В останні роки відбувається зсув із "зроблено в Китаї для світу"  до "зроблено в Китаї для Китаю" (себто все більше компаній починають бачити цінність внутрішнього ринку). Воно й не дивно, якщо проаналізувати за рахунок чого виросла китайська економіка у 2013 році - внутрішнє споживання дало практично половину (50.2%) до зросту (див. мал.)
вклад до росту ВВП - внутрішнє споживання (50.2%) // власне фото з лекції гендиректора HSBC в Американській торговій палаті. Шанхай, квітень 2014
Зростання ВВП Китаю, вклад по ресурсу (споживання, інвестиції та чистий експорт), %// The Economist, China Urban Report, April 2014

Разом із швидкою урбанізацією визріло ряд проблем. Перша, і найбільша, це забруднення. Всі мої друзі-іноземці і я разом з ними такого ще ніколи не бачили. «Пекін то ще нічого. Он недавно ми відвідали Jinan, сонця не бачили два тижні», - говорить мені пара із Швеції (навчаються у Пекінському університеті). Часом буває такий смог, що на відстані 200 метрів вже нічого не видно. Найбільше «цих днів» взимку, коли опалюють будинки за допомогою вугілля. У 2006 році Китай став найбільшим забруднювачем атмосфери оксидом карбону з енергетики. Південна Корея та Японія також потерпають від китайського повітря, що принесене західними вітрами. За останні роки різко збільшилася кількість захворювань, пов’язаних із легенями. Кожен шостий житель Шанхаю має високу ймовірність отримати рак легень після декількох років життя в мегалополісі. Китайський уряд вже намагається якось із цим боротися, робити повітря міст чистішими. Друзі в Пекіні розказували, що за півтора місяці до Олімпійських ігор у 2008 році, всі заводи та фабрики навколо столиці були фактично зупинені. Зате під час Змагань учасники мали змогу побачити справді блакитне небо. В останньому звіті від The Urban China Initiative зазначається прогрес у впровадженні принципів стійкого розвитку в 185 найбільших містах.
деякі економічні дані (ВВП, частки корінного міського, незареєстрованих мігрантів та сільського населення у регіонах)// The Economist, China Urban Report, April 2014
Друга проблема – відносини між новоприбулими у міста з регіонів Китаю та корінним міським населенням. В опитуванні, що проводилося Китайською Академією Соціальних Наук (Chinese Academy of Social Studies), близько третини респондентів в Шанхаї відповіли, що вони не хотіли б жити поряд із «вай-ді рен» (外地人 – людина із іншого краю, приїжджий), але тільки кожен десятий не хотів би жити поряд із бідною людиною. Себто шанхайці радше будуть сусідами із місцевою бідною родиною, аніж родиною із іншої частини Китаю із середніми статками (більшість приїжджих нормально заробляє, мінімальна заробітна плата в Шанхаї як середня заробітня плата в Україні). Причин декілька. Одна із перших згадуваних у розмовах і друзями-шанхайцями: культурні різниці. В якомусь з попередніх постів я згадував, що вони харкаються та плюються всюди. Часом можуть «відлити» посеред білого дня навпроти п’ятизіркового готелю. Так-от, це переважно про приїжджих китайців з інших, бідніших регіонів. Вони згідні працювати за нижчу плату і працювати більше. В результаті, корінні шанхайці мають менше шансів здобути хорошу роботу, бо конкуренція вища. Ціни на житло виросли просто шалено (ціни на квартири в одному з центральних районів Шанхаю навіть вищі від своїх Нью-Йоркських відповідників поряд із Центральним Парком (Central Park), бо через приїжджих попит на житло зріс шаленими темпами. Тому й не дивно, що важко шанхайцям бути дружніми. Маю також друзів «вай-ді рен» (звісно не всі підходять під опис вище, молодше покоління більш виховане). Ті говорять про шанхайців: «Вони зверхні». Разом з тим, мігрантам досить складно отримати прописку в місті. Право доступу до переваг соціального забезпечення (лікарні, освіта, пенсії) отримати складніше, аніж громадянство Сполучених Штатів. Враховуючи те, що третина міського населення (260 мільйонів) це мігранти із сім’ями, яким треба навчати дітей (без прописки у місті дитина не може навчатися у державному шкільному закладі), це може перерости у протести. Інша третина міського населення – це середній клас, який дедалі більше турбується про якість життя. Останні пару років намітилася тенденція виїзду китайського середнього класу за кордон не тому що кращі фінансові можливості «там» (насправді менеджери середнього рівня досить непогано заробляють в Піднебесній, і емігрувавши, доходи будуть меншими), але краще середовище – чистіше повітря, вільніше середовище - свобода слова, преси, відкритий доступ до Facebook, вища якість охорони здоров’я, освіти для дітей. Як одна китайська пара, емігруючи в Австралію, зазначила: «Якщо ви хочете стати мільйонером, будьте в Китаї. Якщо ви хочете жити – варто шукати інше місце».

В цілому, їхнє прагнення стати розвиненою країною, жага до грошей, високого статусу, чітке планування та швидке виконання плану зробить, те, що свого часу сталося із Німеччиною, Японією, Південною Кореєю - китайське «економічне диво». Однак ціна, яку вони вже почали платити – забруднене навколишнє середовище та соціальні проблеми, - може  бути зависокою і далеко не всі погоджуються на неї.

* Для підготовки цього посту були використані статті з The Economist, Forbes, China Urban Initiative, McKinsey і матеріали лекції Qu Hongbin із виключно навчальною метою, що не може бути предметом порушення авторських прав.

Comments