про пріоритети

Цей пост був написаний днів зо десять тому, якось і не помітив, що його не опублікував. Всі думки, викладені нижче не претендують на світову мудрість і ставлення автора до цього питання може змінитися, як змінюється все у цьому світі.

Хоча я і прихильник того, що потрібно робити екстра-милю в кожній справі, проте часом прості речі мають робитися просто. Недавно мав розмову з подругою, говорили про пріоритети. Для мене досить важко уявити життя, в якому є тільки три речі: робота, особисте життя та спортзал. Іноді трапляється навчання. Для неї - це достатньо просто і вона свідомо каже: "Так, ймовірно я себе в чомусь обмежую. Але наразі я маю і роблю все те, що потрібно робити. Нічого більше."

Якщо ви думаєте, що це кльово робити три масштабні проекти одночасно, один з яких є бізнесовим, керувати громадською організацією, навчатися в одному з кращих універів країни, готуватися до вступу за кордон, робити практичне наукове дослідження, при цьому ще жити за Києвом та час від часу волонтерити, то це помилка. За хорошого тайм-менеджменту та сили волі в принципі все реально встигнути. Часом задаєшся питанням "Для чого?".

Мозок є цікава річ - логічну та правильну відповідь на поставлене вище питання завжди знайде, особливо коли у вас глобальна мета. Це як в анекдоті з куркою та блохами. Тому тут на перший план стають пріоритети. Але вся в трудність у тому, що обираючи пріоритет, ти вирізаєш з поля зору всі інші можливості, і з однієї сторони обмежуєш себе, а з іншої - фокусуєшся на дійсно потрібних речах. Євген Глібовицький якось сказав: "Потрібно обирати пріоритети таким чином, щоб вони давали можливостей більше, аніж забирали їх."

Коли Ларі Пейдж в інтерв'ю на Harvard Business Review казав, що потрібно робити екстрамилю, то він мав на увазі цю "милю" у справі практично всього життя - головний пріоритет на даному етапі. Якось я спитався у українського підприємця, який є одним з ідеологів проекту Upgrade, яке відношення часу має витрачатися на пріоритетну справу по відношенню до всіх інших справ. Він сказав, що якщо ти плануєш досягнути серйозного успіху, то співвідношення має бути 80 на 20. Тобто 80% вашого свідомого часу ви маєте приділяти головному пріоритету. Тоді вийде щось толкове.

Обирати пріоритет непросто. Але саме це є доросле життя - коли ти свідомо обираєш свій шлях та береш на себе відповідальність за свій вибір, є послідовним ньому. Подумайте, чого б ви хотіли досягнути через рік чи 5 років найбільше. Розумію, що хочеться все й одразу - диплом Гарварду, дачу в Кончі Заспі, тримати гарну дівчину/хлопця зліва/справа та мазераті. Проте рекомендовано робити все поступово - крок за кроком. Інакше може статися "а воз и ныне там". Дуже цікаву статтю прочитав на все тому ж HBR "No, You Can't Have It All". Пріоритезуйте, друзі, визначайте пріоритети. Ну і дійте. Без цього вже ж ніяк :-)